- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (11) »
Богдан Жолдак
НОВІ ПРИГОДИ КОЗАКА МАМАЯ
П’єса для дітей на дві дії
за мотивами українських народних казок
Дійові особи:
МАМАЙ – сирота, майбутній козак
НЕВСИТИМЕЦЬ і ЛОМИСИЛА – його вірні побратими
ЦАР – акула феодалізму
РАДНИК-ЗРАДНИК – його попихач, він же РУСАЛОЧКА, він же ГЕЙША, він же СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА
СУЛТАН – східний і закоханий деспот
ДЖЕЙН і ЖАННА – полонянки прибиральниці
ЗМІЙ-БАГАТОГОЛОВЕЦЬ, він же ТРІЙЦЯ В СПІДНЬОМУ
ОПОВІДАЧ, він же ДІДУСЬ
ЖЕБРАКИ, вони ж ЯНИЧАРИ, вони ж ПЕРЕХОЖІ, вони ж ПОЧЕТ
Дія І
Картина І
На сцену виходить ОПОВІДАЧ і співає:
ОПОВІДАЧ (співає).
Молодії чародії
Сподівання і надії –
Не пустопорожні мрії,
Не прості ми диваки.
Може ми чарівники?
Здрастуйте, чарівники! А чому ви так невесело мені відповідаєте? – Я кажу, здрастуйте, чарівники! Хіба ви не чарівники? – Ви – чарівники усі, і зараз ви в цім переконаєтеся: і усі зараз отут будете чародіяти. Здрастуйте, кажу, чарівники! Ще раз! Дружно! Отакі
Чарівники, чарівнята,
Нас не мало, нас багато,
Що не знають мама й тато,
Діточки у них які!
Ми – не просто малюки... Гм. Так от: де було – там було, десь-не-десь, а в тридесятому царстві, в сімдесят сьомому державстві, де вода сиплеться, а пісок тече, де салом стріхи криють, а ковбасами тини плетуть, був собі чоловік Монька, що носився злегонька і підскакував уві сні... Розповідати казку, чи ні? Як розповідати, то й розповідати, отже слухайте: ось у цім самім тридесятдев’ятім царстві жив собі один хлопець-сирота, він не мав мами, і весь час кликав її – от він і вигадав собі ім’я – МАМАЙ. (Оповідач озирається на сцену). О! А де ж казка? Казки – нема... Ану, діти, давайте-но всі дружно, разом, покличемо казку. Три-чотири: каз-ко, прий-ди! Казко, прий-ди!
Картина II
На сцені вказівник: «Сонне Царство». Сюди виходить МАМАЙ, роздивляється навколо. Він слухає оголошення, котре лунає згори.
ГОЛОС. Усім! Усім! Усім! Пропала і зникла невідомо куди Царівна Петрівна, півтори метри росту, очі сині, словом, дуже гарна. Хто її знайде, той і одружиться! І одержить пів-Сонного царства в додаток! Усім! Усім! Усім!
Навколо МАМАЯ блукають якісь постаті, шепотять, засинаючи на ходу.
ЖЕБРАКИ. Мовчи та диш...
Мовчи та диш...
Скажуть, що спиш...
Скажуть, що СПИШ-Ш-Ш...
Тш-ш-ш-ш...
МАМАЙ. Скажіть, а чому... ЖЕБРАКИ. Мовчи! Мовчи та диш, скажуть, що спиш. Тш-ш. МАМАЙ (зупинивши одного жебрака). Скажіть, а чого ви всі отут такі сині? ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Бо нас – сам Цар б’ють. МАМАЙ. То де ж узявся у вас такий Цар? ДРУГИЙ ЖЕБРАК. А ти що, не з нашого Сонного царства? МАМАЙ. Я з тридесятдев’ятого. ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Воно й видно – базікаєш багато. ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Гай-гай, де взявся в нас такий Цар... Прийшли до нас хитрі та й підбили дурних. От ми тепер і синіємо... (Схаменувшись). По-о-одайте сліпому, незрящому, до роботи не годящому-у... ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Стій! Стій! Не подавай йому! МАМАЙ. Чому? ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Бо подавай мені. МАМАЙ. А чим же ти кращий? ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Я – не кращий, а я – гірший, я – нужденніший, бідніший... Тому мені, мені подай!
Другий жебрак відштовхує Першого.
ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Йому не подавай, подай мені! МАМАЙ. Таки тобі? Чого це? ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Того це, бо я гроші люблю набагато більше, ніж він. Мені, мені подай!
Зачувши про гроші, підбігають інші жебраки.
ЖЕБРАКИ. Нам, нам подай! Ми ще бідніші за цих! МАМАЙ. Та я б подав, люди добрі, так у мене самого нічого немає. ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Не бреши. МАМАЙ. Я ще ніколи нікому не збрехав.
Усі жебраки на це починають голосно реготати.
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. От оце – оце ти вже точно брешеш! Подай, доки не пізно, ану! МАМАЙ. Скільки я буду казати: нема! ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Дай перевірю.
Лізе МАМАЄВІ до кишені.
МАМАЙ. Що-о?! ЖЕБРАКИ. От ми зараз перевіримо, є там, чи нема... МАМАЙ. Що-що?
Жебраки-рекетири тісним колом оточують його.
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Ану – пострибай. МАМАЙ. Та кажу ж вам, в мене нічого нема, хіба що оцяя шабля. (Починає виймати шаблю з піхов). Ось я вам зараз подам. Зараз – ви в мене пострибаєте.. .
Жебраки Сонного царства вмить розбігаються.
ЖЕБРАКИ (співають):
Мовчи та диш,
Скажуть, що спиш-ш... Тш-ш-ш...
Тш-ш-ш...
Тш-ш-ш...
МАМАЙ (сам до себе). Чи мені йти? Чи мені не йти?.. Як хочеш стати справжнім козаком, то хіба можна вагатися? Піду!
Картина III
ЦАР біля чарівного свого дзеркала грається мечем-самосічем. Зачувши кроки, припиняє, ховає зброю, чинно сідає. МАМАЙ заходить до царського палацу, де на троні сидить Цар. Потім з-за трону повільно витикається, визирає РАДНИК-ЗРАДНИК.
МАМАЙ. Здрастуйте вашій ха... вашому палацові. ЦАР. Здоров тобі, хлопче. А що ти нам скажеш? МАМАЙ. Чи давали ви оголошення? ЦАР. Ну, давали. Ну то що? МАМАЙ. Я хочу йти визволяти вашу сестру. ЦАР. А-а... Он воно що... Визволяти... Зникнення моєї сестри – то велика загадка. МАМАЙ. Так я розгадаю. ЦАР. Отак одразу й дозволь першому-ліпшому (уважно міряє його поглядом) героєві рятувати рідну сестричку... Ти спершу мусиш довести, що вартий того. МАМАЙ. Я – доведу. А як? ЦАР. Спершу розгадай яку-небудь легеньку загадку. А як не вгадаєш, то я оцим ось чарівним мечем-самосічем тобі голову – р-раз! МАМАЙ. Вгадати мені, чи не вгадати? Згоден.
ЦАР замислюється. З-за трону висовується РАДНИК-ЗРАДНИК, щось шепоче йому на вухо, хихотить.
ЦАР. Відгадай: скіко в небі зірок? МАМАЙ. Триста п'ятдесят мільйонів шістсот сімдесят чотири тисячі двісті сорок одна зірка!
ЦАР озирається за трон, витягає звідти за комір РАДНИКА-ЗРАДНИКА.
ЦАР (до РАДНИКА-ЗРАДНИКА). Вірно?..
Той на це знизує плечима.
МАМАЙ. Не вірите? То перерахуйте їх усі, та й переконаєтеся. ЦАР. Еге-е... Перерахуєш ті зірки... МАМАЙ. Отже я дав вірну відповідь? ЦАР. Та... Трошки так. МАМАЙ. Отже відпускаєте мене за Царівною Петрівною? ЦАР (знизавши плечима). Та йди вже з моїх очей. МАМАЙ. То хоч
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (11) »